вівторок, 8 липня 2014 р.




Від Дніпропетровську не так вже й недалеко до села Микільське-на-Дніпрі, усього якась година подорожі. Тож за переглядом дорожніх краєвидів, час пройшов доволі швидко и врешті-решт Ми опинилися у місці, що здавна було шановане нашими пращурами як святе, його мали за честь побачити поети, письменники
Микільське – вмирає?

 Тут колись буяв поріг Ненаситець, який з особливою повагою козаки називали Дідом. Та й зрозуміло за що: це був найбільший й найстрашніший з усіх Дніпрових порогів!  Шум Діда чувся за 10, а в тиху погоду – й за 20 кілометрів! Ненаситець перетинав течію аж дванадцятьма скелями, глибина ж перепаду води досягала 6 метрів. Та, затоплений  при будівництві ДнепроГЕСу, поріг нині є тихим на непомітним. Тож, подорожуючого у  Микільському сьогодні оповиває тиша. Та не тільки це пригнічує - десятки пустих хаток  на місцевій вулиці, що тягнеться поряд берега. Серед них є дуже гарні, цегляні, з пластиковими вінками - наче нещодавно побудовані господарями, з чистенькими двориками, пофарбованими парканами, газифіковані. Їдучи повз цю вулицю не виходить з голови сумна думка: де ділися люди?  В деяких дворах ще лишилися цеберки, рештки реманенту...
Підзаголовок Легенда древньої верби
Текст Та от, пильною дорогою,  врешті дістаємося славетного берега «Ненаситецького», а саме – його природної родзинки, величезної верби, що виросла тут під високим берегом  й міцно захопила в свої обійми величезний моноліт. За нею розкривається справді мальовничий краєвид – широчезне русло Дніпра огортає туман. Дослухаюся: з того туману наче стиха чується стогін сивого порогу. Колись інше чув, бачив тут Тарас Шевченко!  Поет побував у цих місцях під час подорожі Україною та був так вражений побаченим, що написав Заповіт , прохаючи у ньому поховати себе саме на сих землях:  в місці, де буде «видно й чути» поріг Ревучий – так звали у старовину Ненаситець!
Де стояв Тарас Григорович? Може й тут, під цією, вербою? Від подібних думок аж серце завмирає!
Та велична верба й справді ще може пам’ятати Шевченка! Бо ж існує легенда, що дерево  росло тут вже за часів Запорізької січі. Посадила вербу місцева дівчина, на згадку про свого коханого, якого поглинув поріг. Дівчина не змогла здолати смутку що оселився у серці після тяжкої втрати, й одного дня сама втопилася у Дніпрі. Після цього випадку верба й стала рости доволі дивно: оповила камінь, що стирчав з води, й став він схожий на скам’яніле  серце, через яке проростає дерево. А ще кажуть, що зранку тут можна побачити під вербою русалю – се та сама бідолашна дівчина: сидить на камені під вербою, чекає на коханого.  




Де загинув Святослав?
Побувши трохи поряд верби, рушаємо далі - відвідати місце, де загинув один з най славніших воїнів минулого, київський князь  Святослав Хоробний. Він був  найяскравішою постаттю давньої доби історії України та справжнім народним лицарем. Не дивно, історик Михайло Грушевський називав князя не інакше як “запорожцем на престолі”. Навіть зовні Святослав був схожий на козака! Він носив оселедець, золоту сергу. Ім’я ж князя-воїна гриміло на усю  Європу та Азію. Він здолав хазар, переміг в’ятичів, воював із волзько-камськими болгарами, з Візантією. Та головне - мріяв побудувати сильну вільну державу. Одначе десь біля  порогів навесні 6480 року (972р), на  втомлений переходами, мало чисельний загін князя, напав печенегський хан Куря. Після запеклої битви Святослава було вбито. Печеніги відтяли князеві голову, череп же його обкували золотом і сріблом та зробивши з нього чашу для вина.  Одначе, старі літописці не уточнюють де саме відбулася битва, от і історики до сих під сперечаються щодо цього. І все ж, одним з най вірогідніших місць загибелі Святослава Ігоревича  є територія поруч порогу Ненаситець. Тож 1967 року, на згадку про подію, науковці встановили тут монументальну плиту.
Бажаючи побачити її, ми довгий час блукаючи селом. Жодних вказівок на шляху  для туристичної групи! Та врешті-решт пощастило: завдяки місцевим жителям та охороні місцевого табору, дісталися потрібного місця й побачили величний та одночасно трагічний надпис:
“В 972 році  у Дніпрових порогів в нерівній битві  з печенігами загинув князь-витязь Святослав Ігоревич». Одначе, відчути усю значустість місця не вдалося -  коли дісталися наміченої точки, сталося природне диво – сонячне небо озорила Блискавка, почалася гроза. 
В гості до Перуна
І все ж, чому саме біля порогу Ненаситець мав загинути князь Святослав? Може це – помилка? Та у цієї версії є підґрунтя! Після тривалих битв з ворогами, князь мав намір відвідати старовинне капище Перуна, що знаходиться якраз поряд порогу. Воно й зараз існує тут! Святилище знаходиться прямо в селі й  його називають ще Храм семи врат. От і ми вирішили оглянути древнє місце. Та потрапили сюди вже під вечір, після дощу. Сонце заходило, пташки дужо співали  й капище здавалося справді казковим та навіть трохи чаклунським, тож уява щедро малювала древніх волхвів, що віщали майбутнє, керували силами природи та людьми.

Тут і сьогодні ще багато каменів, які лишилися з давнини. Є навіть відбиток на одному з них величезної ноги якоїсь тварини – кажуть динозавра… Та наразі археологами розкопана лише частина. На галявині стоїть й дерев'яний стовп на якому вже наші сучасники вирізали автентичне зображення Перуна та це мистецьке диво вже встигнули підпалити вандали. Та що дивуватися. Поряд капища ані якихось охоронних знаків, ані таблички з поясненням, що це за місце, чи воно під охороною.
І стало від цього трохи сумно. Адже це наша сторінка історії, яку так хочеться передати у спадок нащадкам. Бо ж лише народ, що береже своє минуле  –  має майбутнє!






Немає коментарів:

Дописати коментар